Історія села

Село Млинище Житомирського району  Житомирської області знаходиться за 14км від районного та обласного центру.

 Площа села  - 1, 417 км², густота населення – 393,79 осіб/км².

Географічні координати - 50̊10́́ 33́ пн.ш.,  28̊ 47 ́ 48 сх.д.

Середня висота над рівнем моря – 201 м.

Село розташоване на березі річки Гуйва, що впадає в Тетерів.

     У селі  231 двір. Населення  475 чоловік. Село  Млинище підпорядковане Луківській сільській раді.  У селі є клуб, бібліотека,магазин, медичний пункт, ГЕС.

     Ніхто не може сказати достеменно, коли с. Млинище було засновано та звідки походить його назва. Існує версія, що в селі  на березі річки Гуйва луцьким поміщиком  Казимиром  Добровольським був збудований млин, тому  і село, що розрослося навколо, називається Млинище. 

Млин і справді був.  Рушійною  силою в ньому були 2 турбіни в 40 і 20 сил. Млин працював не тільки для переробки зерна для населення, а також для продажу продуктів на ринку. У 1921-25рр. млин знаходився в оренді у комуни.

В селі Млинище була дерев’яна церква Воздвиження  Хреста Господнього. Коли і  ким збудована  невідомо. Цією землею  користувався священик с.Лука, який і завідував церквою. На той час дворів у приході було 84, прихожан – 643.

Вперше офіційно про село Млинище згадується в 1825 році. Події декабристського руху 1825 року не оминули село стороною. Там  відбувалися таємні зустрічі Північного товариства декабристів з членами товариства Об’єднаних слов’ян. Місцем зустрічі  в селі Млинище був маєток  поміщика. На зустрічах виступали такі активні діячі, як Я. Андрієвич, М. Щепилло, І. Сухинов  і ряд інших офіцерів 3-го корпусу.

Млинищенськими землями правили різні поміщики. Збережена в Житомирському обласному архіві Справа Волинського відділу Селянського Поземельного банку від 06.07.1909 року (див. додаток)  дозволяє прослідкувати власників земель села Млинищ аж до 1856 року.

02.03.1856 року власниці помістя при селі Млинищах Олена Семенова та Емілія-Евеліна Еразмівна Ліпських продали його Феодосії Елігіївні Шерстеть. Після смерті Феодосії Елігіївни власницею  вказаного помістя стала її сестра Станіслава Елігіївна Малиновська, яка вступила в право володіння 25-29.10.1890 року. Після її смерті її нащадки Казимир-Генріх Цезарович-Сабінович Малиновський, Леон-Август-Лаврентій Маврикійович-Леонардович Малиновський, Марія-Олена-Леонія Маврикіївна-Леонардівна Малиновська та Андрій-Антон Маврикійович-Леонардович Малиновський подали справу до вищевказаного суду про розділ нерухомого майна покійної, яке складалося з помістя при селі Млинище та помістя при селі Мотовилівці Житомирського повіту Волинської губернії. В результаті судового засідання 11.10.1903 року землі села Млинище дісталися у нероздільну власність Казимиру-Генріху Цезаровичу-Сабіновичу Малиновському. З того ж джерела відомо, що 01.05.1904 року Казимир Малиновський за 8947 рублів 95 копійок продав селянам Тихону Олексійовичу Концевичу, Феодоту Дмитрійовичу Голубу, Івану Андрійовичу Музиці та дворянину Григорію Вікентійовичу Волотовському 31 десятину землі, на якій вони утворили «Млыныщенское четырехъ домохозяевъ товарищество». У власності даного товариства було 29 десятин 880 сажень орної та 2300 сажень сінокісної землі.

Маєток Казимира Малиновського стояв у селі аж до Великої Вітчизняної війни, під час якої його було зруйновано. На березі річки, де знаходився маєток, лишилися лише залишки парку та погріб.

15 грудня 1924 року в газеті «Радянська Волинь» було надруковано наступну статтю:

Млинищанська комуна

В напівзруйнованій економії  поміщика Малиновського  розмістилась сільськогосподарська  комуна  імені П’ятих роковин Жовтня.Вона була заснована в травні 1922 року  одинадцятьма демобілізованими  будьонівцями.   Спочатку місцеві селяни недовірливо ставились до задуму  червоноармійців, сумнівалися, що без реманенту  й коштів  їм вдасться підняти господарство, та дуже швидко переконалися  в життєздатності комуни.

 У комунівському господарстві 67 десятин орної землі, 5 десятин луків і 16 десятин – під будівлями і парком. Комуна має 11 коней , 12 корів , 25 свиней та близько 100 штук птиці. Власними силами комунари обладнали столярну майстерню, млин, маслоробню, споруджують житловий будинок  на 12 кімнат, ремонтують господарські будівлі.

Дружньо живуть і працюють  млинищанські  комунари. Користуються вони спільною кухнею і їдальнею, жінки по черзі готують їжу, доглядають за худобою, а влітку також по черзі залишаються з малими дітьми.                                                                                                                                                                                                                      

      Розподіляє роботу голова комуни.  Усі комунари – члени  хати-читальні. Тут діє свій драмгурток, часто влаштовуються вистави. Діти комунарів старанно  вчаться в сільській школі.

Останнім часом кілька чоловік уже подали заяви про вступ до партії. Комсомольський осередок охоплює всю молодь.

Комунари служать прикладом для всіх селян. [14]

Школа в Млинищах діяла  з 1924 року, було лише  4класи. При школі були: робітників-1, з місцевого бюджету-2.

З 1924року в селі існувала хата-читальня. Відповідальний за установу був Нагорний Іван.

У 1932 році на території с. Млинище був організований  колгосп ім. Перемоги. 

Діяла з 1924 року

ІСТОРІЯ СЕЛА МЛИНИЩЕ ПЕРІОДУ ГОЛОДОМОРУ

 1932-33 РОКІВ

Протягом першої половини минулого століттяУкраїна пережила три го­лодомори: в 1921 -1923 pp., 1932 -1933 pp. і в 1946 -1947 pp. Однак найжорстокішим і найстрашнішим за своїми масштабами був другий з них. [6; с. 72]

Про голодомор 1933 року, що не оминув і Житомирську область, Іван Ямковий у своїх архівно-документальних нарисах пише: «Попередньо була проведена значна підготовча робота: по-перше, селян повністю пограбували шляхом колективізації і конфіскації всього нажитого за багато років; по-друге, були створені спеціальні бригади, які відбирали в селянина продукти харчування. До складу цих бригад входили сільські активісти й різноманітна наволоч, яких очолювали так звані уповноважені. Вони ходили від хати до хати, робили обшуки, нишпорили у дворах, хлівах, на горищах. Гострими голками протикали землю, шукаючи зерно й продукти харчування. Вигортали все з льохів, навіть забирали полову, в якій були залишки зерна. Люди хова­ли вузлики із зерном за образами, в горнятках у печі, але досвідчені негідни­ки з цих бригад знаходили його й там.»

Чорною сторінкою в історію Житомирщини увійшли 1930-1933 роки. Штучний голодомор забрав життя багатьох (за свідченнями очевидців, а не за офіційними документами). Пік голодомору на Житомирщині припав на квітень - травень 1933 р. Знесилені голодом люди харчувалися мерзлою картоплею, травою, листям, іншими малопридатними для їжі сурогатами. Частими стали захворювання на дизентерію та інші хвороби, що викликали масову смертність. [8, 117]

Померлих звозили в кагати, прикривали соломою, а то й без неї приси­пали землею. Ніхто не ставив на тих кагатах ні хрестів, ні пам'ятників, і вони швидко заростали бур'янами.

Протягом цих страшних років в селі Млинище померла половина населення. За свідченнями очевидців люди пухли з голоду, вмирали прямо на вулицях, йшли шукати їжі в сусідні села, але часто вмирали просто по дорозі.

Офіційні дані про загиблих сильно відрізняються від свідчень очевидців. Документи свідчать, що перевірка восени 1933 р. зафіксувала 2 померлих голодною смертю колгоспників у с. Млинище. [1]

За спогадами Степаниди Іванівни Мартинюк, яка народилася в с. Млинище в 1913 році та на юність якої припали часи голодомору, люди часто хворіли, пухли ноги, були ослаблені, помирали прямо йдучи по вулиці. За день помирало щонайменше двоє, троє людей. Похованням займався дядько Іван, прізвища якого вона, на жаль, не пам’ятає.  Він брав підводу у колгоспі і звозив тіла померлих на  кладовище.

   Також Степанида Іванівна пам’ятає один випадок людоїдства. Коли зайшли до  сусідки, то побачили, що на лаві лежала  її порубана дитина. Розповідає  Степанида Іванівна, що хотілося дуже їсти.  В пошуках їжі ходили в  лісзбирати жолуді, товкли їх і їли. Варили з лободи борщ, збирали  колоски. Копали в полі  торішню картоплю, розрізали  і виймали звідти білих дротяників, товкли  їх в ступі і теж їли. Ті страшні муки, переживання, страждання нічим і ніколи не викреслити з її пам’яті.

Мельник Ганна Іванівна, що народилася у 1918 році в селі Піски, пригадувала, що в Млинищах та Луці вмирало дуже багато людей. Її тітка з чотирма дітьми проживала в Млинищах, і Ганна Іванівна свідчила, що їм доводилося дуже тяжко, але всі вижили.

ІСТОРІЯ СЕЛА МЛИНИЩЕ ПЕРІОДУ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

Спираючись на Хронологічний довідник про визволення Червоною Армією населених пунктів Житомирської  області від німецько-фашистських загарбників 1941-1944років, можна сказати, що фашисти зайняли Млинище 11 липня  1941року.  Під час окупації  в селі діяла підпільна група, яку очолював Петро Гнатович  Юницький.  До складу цієї групи входили Баланюк Юхим, Ніженець Макар, Бугай Григорій, Кононенко Михайло,Горлінська Антоніна, Соколовський Іван, Ярмолюк Пилип, Ткачук Остап, Адаменко Лідія, Олексюк Микола, Бугайчук Степан, Савенець Федір, Шелест Петро, Концевич Петро, Побережний Григорій, Концевич Светик.

Є також звіт підпільної групи, затверджений секретарем обкому    М. Співаком, в якому говориться:    «Підпільна група встановила зв'язок з партизанським загоном імені Щорса, Чапаєва і Туровецькою підпільною організацією. Группапровела значну роботу серед населення, розповсюджувала зведення Радінформбюро, радянські  листівки і газети  внаслідок чого на полях «громадського господарства» псувавсякок-сагиз, цукрові буряки. Було приховано від німців 600 центнерів хліба, який розданий сім'ям партизан, військовослужбовців. Підпільна група відправила в партизанські загони 40чоловік, 4 автомати,13 гвинтівок, 5 наганів, 3 тисячі патронів і іншу зброю. Також відправлено в партизанські загони значну кількістьпродуктів харчування, різних медикаментів і медичних інструментів.

Підпільна група допомагала Червоній Армії під час відступу німців. По ходатайству штабу Першого Українського фронту 5 чоловік підпільників нагороджено орденами Радянського Союзу.

Зберігся до наших днів і звіт партизанського загону імені Чапаєва, такожпідписаний секретарем обкому М.Співаком, в якому говориться: « ... За період існування партизанського загону на залізничній магістралі Житомир-Фастів між станціями Града-Станишівка, Житомир-Бердичів було пущено під укіс 16 ворожих ешелонів з живою силою і технікою ворога, розбито 42 вагони,знищено 624 німецьких солдат і офіцерів, знищено 6 заготівельних пунктів, 7 автомашин, розгромлено декілька сільуправ, знищено десятки німецьких посібників і проведено ряд других диверсій».

Із жителів села на примусові  роботи до Німеччини було вивезено 8 чоловік, закатовано і розстріляно  4 чоловіки, загинуло 127 чоловік.

   Село було визволене Червоною  Армією  29 грудня 1943 року.

Жителям села Млинище, які були розстріляні німцями, як партизани, у післявоєнні роки було встановлено пам’ятник, на якому викарбовано імена:

ЯРЕМЧУК

 ФЕДІР ПАВЛОВИЧ-1910 Р.Н

ШЕЛЕСТ

ДМИТРО ДАНИЛОВИЧ-1920 Р.Н

КІНЗЕРСЬКИЙ

ІВАН ОМЕЛЯНОВИЧ-1908Р.Н

НАГОРНИЙ МИХАЙЛО КАЗИМИРОВИЧ

Список воїнів-жителів с. Млинище,

які загинули під час ВВВ 1941-1945 р.р.

1. Бабич Амбрось Тихонович
2. Бабич Леонід Тихонович
3. Бабич Тихон Тихонович
4. Бабійчук Валентин Антонович
5. Бабійчук Віталій Макарович
6. Бабін Броніслав Тихонович
7. Баслаков Володимир Степанович
8. Бойко Дмитро Антонович
9. Бойко Михайло Семенович
10. Бойко Олександр Євтухович
11. Бойко Опанас Тимофійович
12. Бойко Федір Каленикович
13. Бондаренко  Василь Дмитрович
14. Бондарчук Антон Гнатович
15. Босик Михайло Степанович
16. Винниченко Володимир Антонович 1926
17. Вініченко Василь Каленикович
18. Вініченко Володимир Антонович 1905
19. Вініченко Семен Іванович
20. Вітюк Микола Кирилович
21. Войцехівський Володимир Антонович
22. Волинець Сергій Никанорович
23. Врублевський Аполінар Дмитрович
24. Врублевський Зосим Михайлович
25. Врублевський Микола Дмитрович
26. Врублевський Павло Дмитрович
27. Гайдай Павло Прокопович
28. Гальчинський Генріх Казимирович
29. Голуб Василь Федотович
30. Денисюк Пилип Миколайович
31. Дмитрук Данило Іванович
32. Зданюк Володимир Євтухович
33. Каленський Михайло Якубович
34. Каленюк Арсень Миколайович
35. Каленюк Валентин Якубович
36. Каленюк Василь Федорович
37.  Каленюк Віктор Михайлович
38. Каленюк Петро Миколайович
39.  Каленюк Степан Михайлович
40. Кінзерський Іван Омельянович
41. Ковальчук Олександр Васильович
42. Ковальчук Остап Олексійович
43. Ковальчук Степан Тихонович
44. Козенюк Антон Петрович
45. Козенюк Володимр Андрійович
46. Концевич Амбрось Карпович
47. Концевич Анастас Лук’янович
48. Концевич Андрій Карпович
49. Концевич Антон Федорович
50. Концевич Артем Йосипович
51. Концевич  Василь Івановиич
52. Концевич  Василь Сергійович
53. Концевич Василь Трохимович
54. Концевич  Володимир Карпович
55. Концевич  Володимир Михайлович
56. Концевич  Григорій Васильович
57. Концевич  Данило Каропович
58. Концевич  Дмитро Макарович
59. Концевич  Ілля Максимович
60. Концевич  Микола Трохимович
61. Концевич  Михайло Архипович
62. Концевич  Михайло Тарасович
63. Концевич  Олексій Васильович
64. Концевич  Остап Йосипович
65. Концевич  Остап Лук’янович
66. Концевич  Петро Григорович
67. Концевич  Петро Купріянович
68. Концевич  Петро Тимофійович
69. Концевич  Станіслав Лук’янович
70. Концевич  Степан Тихонович
71. Концевич  Степан Трохимович
72. Концевич  Тодось Пилипович
73. Косатий Петро Анфілович
74. Кравець Захар Кирилович
75. Кравець Панас Кирилович
76. Кухта Іван Миколайович
77. Кучер Василь Устинович
78. Кучер Віра Сильвестрівна
79. Кучер Дмитро Олександрович
80. Кучер Дмитро Олексійович
81. Кучер Петро Ілліч
82. Левкович Олександ Іванович
83. Лисецький Сергій Михайлович
84. Літвінов Михайло Павлович
85. Ліщинський Олександр Васильович
86. Малярчук Федір Іванович
87. Малярчук Федір Романович
88. Мандрик Йосип Полікарпович
89. Мандрик Микола Андрійович
90. Мандрик Олександр Тимофійович
91. Мандрик Олексій Йосипович
92. Мандрик Олександр Полікарпович
93. Мандрик Тимофій Іванович
94. Маргулик Давид Григорович
95. Мартинюк Мілія Федорівна
96. Мартинюк Федот Леонович
97. Марченко Яків Тимофійович
98. Михайлов Антон Михайлович
99. Михайлов Олександр Михайлович
100. Михайлов Олексій Панасович
101. Михайлевич Юзик Миколайович
102. Нагорний Костянтин  Іванович
103. Нагорний Михайло Іванович
104. Олексійчук Михайло Іванович
105. Олексійчук Петро Іванович
106. Побережний Григор Прокопович
107. Полив’яний Андрій Орестович
108. Полив’яний  Арсень Мінович
109. Полив’яний Остап Іванович
110. Полив’яний Петро Орестович
111. Пуздрач Василь Іванович
112. Рибачок Петро Павлович
113. Сергійчук Анатолій Михайлович
114. Сергійчук Олександр Олексійович
115. Скоропадський Петро Пилипович
116. Слободенко Володимир Олександрович
117. Стахівський Антон Нестерович
118. Ткач Григор Іванович
119. Ткач Лівон  Потапович
120. Українець Степан Харитонович
121. Уляніченко Григор Полікарпович
122. Уляніченко Сергій Полікарпович
123. Черноглазов Андрій Олександрович
124. Черноглазов Борис Олександрович
125. Черноглазов Олександр
126. Чос Антон Андрійович
127. Чос Василь Євтухович
128. Чос Володимир Євтухович
129. Чос Степан Федорович
130. Шейгас Андрій Євтухович
131. Шейгас  Андрій Потапович
132. Шейгас  Василь Максимович
133. Шейгас  Дмитро Авер’янович
134. Шейгас  Іван Іванович
135. Шейгас  Ксінофон Дорофійович
136. Шейгас  Олександра Іванівна
137. Шейгас  Петро Семенович
138. Шейгас  Семен Іванович
139. Шейгас  Семен Петрович
140. Шейгас  Сергій Федорович
141. Шелест Дмитро Данилович
142. Яковенко Дмитро Якович
143. Яковенко Дмитро Якубович
144. Яковенко Михайло Якович
145. Яковенко Олександр Якубович
146. Якубенко Василь Федорович
147. Якубенко Михайло Степанович
148. Яремчук Федір Павлович

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ І СЛАВА ГЕРОЯМ!

Пам’ятник воїнам-односельчанам,  які загинули під час ВВВ                    1941-1945 р.р.

УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ

Вініченко Леонід Артемович-1918р. н., уроженець с. Млинище. Рядовий 473 гауб. арт. полку. На війні з червня по серпень 1941року. Нагороджений медаллю « За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945рр.». Після війни працював столярем у смт. Озерне. Помер у 1986році.

Вініченко Степан Пилипович-1910р.н., уроженець с. Млинище. Рядовий. Нагороджений медаллю « За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945рр.». Після війни працював у колгоспі. Помер у 1991р.

Вініченко Петро Андрійович – 1916 р.н, уродженець с.Млинище.Приймав участь у бойових діях у ВВВ 1941-1945 рр, рядовий. Після війни працював у колгоспі. Іншої інформації не встановлено.

Волотовський Федір Іванович-1916р. н., уроженець с. Млинище. Рядовий 130-ого  стр. полку, на війні з червня по серпень 1941року. Після війни працював у колгоспі. Помер у 1989 році. Іншої інформації не відновлено.

Врублевський Володимир Михайлович – 1904 р.н., уродженець с.Млинище, рядовий піхотинець. Після війни працював у колгоспі завфермою. Помер в  1970 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі. Іншої інформації не встановлено.

Врублевський Леонід Дмитрович – 1915 р.н, уродженець с.Млинище. Учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945 рр,  рядовий. Після війни  працював у колгоспі водієм. Іншої інформації не встановлено.

Г

Гавва Семен Іванович-1909р. н., уроженець с. Млинище. Мол. лейтенант. Нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945рр.». та « За оборону  Кавказу». Після війни працював у сільській раді. Дату смерті не встановлено. Похований у с. Млинище на місцевому цвинтарі.

Герасимчук Іван Харитонович-1917р. н., уроженець с. Млинище, рядовий. На війні з січня по листопад 1943р.. Інформації про нагороди не має. Після війни працював у колгоспі. Дату смерті не встановлено.

Голуб Іван Васильович-1914р. н., уроженець с. Млинище. Рядовий. Нагороджений медаллю « За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945рр.». Після війни працював у колгоспі. Помер у 1986р., похований у с. Млинище.

Д

Діденко Василь Ілліч – 1922 р.н., учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945 рр. Після війни протягом багатьох років працював головою місцевого колгоспу. Мав трудові нагороди. Похований на Донеччині. Іншої інформації не встановлено.

Дідок Степан Якович-1925р. н., уроженець с.Млинище. Рядовий 212 стр. полку. На війні з квітня 1944р. по травень 1945р.. Нагороджений медаллю « За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945рр.» та медаллю « За відвагу». Працював у колгоспі. Помер у 1992р., похований у с. Млинище

Дунський Віталій Кирилович-1923р.н., уроженець с. Млинище. Рядовий, військовий регулювальник. На війні з травня 1944 по травень1945 р.. Нагороджений медаллю « За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945рр.». Після війни працював у колгоспі. Помер у 2007році, похований у с. Млинище.

З

Звірянський Антон Петрович-1906 р.н, уродженець с.Левків.Рядовий, тяжко поранений в лютому 1944року.Нагороджений орденом Слави III ст. 12.06.1968 року . працював у колгоспі, помер 07.02.2001 року, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

К

Кабанов Федір Максимович- 1918 р.н., уродженець с.Млинище, рядовий. Нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.».Після війни працював у колгоспі. Помер 24.10.1990 року, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Каленюк Іван Михайлович-1913 р.н., уродженець с.Млинище. Військове звання не встановлено. Нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.».Після війни працював кравцем. Помер 29.03.1993 року, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Каленюк Борис Миколайович- 1920р.н, уродженець с.Млинище, рядовий. Тяжко поранений в листопаді 1944року. Нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.».Після війни працював у колгоспі. Дату смерті не встановлено, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Кириленко Антон Антонович -1925 р.н уродженець с.Млинище, сержант. Після війни працював у колгоспі столяром. Помер у 1999 році, похований у с. Млинище. Іншої інформації не відновлено.

Коломієць Олександр Дмитрович-1914 р.н, уродженець с.Млинище, молодший сержант. Воював з червня по вересень 1941 року, з січня по березень 1944 року у складі 96-ого стр. полку 22-ої танкової бригади. Тяжко поранений 04.03.1944 року . Нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.».Після війни працював у колгоспі. Помер 09.09.2002 року, похований у с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Концевич Антон Федотович – 1925 р.н. Народився в с.Млинище. Учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945 рр. Рядовий. Нагороджений  медаллю «За бойові заслуги», медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр». Після війни працював у колгоспі. На даний час проживає в с.Млинище.

Концевич Григорій Федорович -1913 р.н, уродженець с.Млинище, рядовий. Нагороджений  медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.».Після війни працював у колгоспі. Помер у 2000 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Концевич Пилип Панасович- 1905 р.н уродженець с.Млинище, рядовий. Нагороджений  медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.».Після війни працював у колгоспі. Помер у 2001 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Концевич Дмитро Григорович- 1905 р.н, уродженець с.Млинище, рядовий.  Інвалід ВВВ 1941-1945 рр I-ої групи. Помер у 1977 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі. Іншої інформації не встановлено.

Концевич Андрій Максимович -1902 р.н , уродженець с.Млинище, рядовий. Після війни працював у колгоспі. Іншої інформації не встановлено.

Концевич Василь Трохимович – учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945рр, уродженець с.Млинище, рядовий, помер у 1964 році. Іншої інформації не встановлено.

Косатий Петро Яремович - учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945 рр, рядовий, уродженець с.Млинище. Інформації  про нього не відновлено.

Кравець Зосим Арсентійович- 1921р.н, уродженець с.Млинище, учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945рр.  Звання  та нагороди не встановлено. Після війни працював учителем. Помер у 1995 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Кухта Анатолій Романович – 1927 р.н., уродженець с.Млинище, єфрейтор. Нагороджений  медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.».Після війни працював у колгоспі. Помер у 1982 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Кухта Григор Семенович- 1925 р.н, уродженець с.Млинище, розвідник. Нагороджений  медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.».Після війни працював у колгоспі. Помер у 1990 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Кучер Микола Антонович- уродженець с.Млинище, учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945рр, офіцер. Іншої інформації не встановлено.

Кучер Петро Антонович- 1913 р.н, уродженець с.Млинище,  учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945рр, офіцер. Іншої інформації не встановлено. Помер у 1982 році.

Кучер ВасильСоловйович – 1919 р.н, уродженець с.Млинище, рядовий. Працював після війни в смт.Озерне. Помер у 1986 році. Іншої інформації не встановлено.

Кучер (Яремчук) Ніна Харитонівна – 1914 р.н, учасник партизанського руху. Нагороджена медаллю « За доблесний труд в роки ВВВ 1941- 1945 рр» . Померла в 2006 році, похована в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Л

Лебідь Андрій Максимович -1918 р.н. народився в с.Рудня-Пошта Житомирського району Житомирської області, рядовий, поранений 23.11.1942 року  в око. Нагороджений  медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.».Після війни працював у колгоспі трактористом. Помер у 1995 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Левченко Ганна Василівна- 1926р.н.. Народилася в с.Ліщин. Учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945 рр. Старшина, водій 837 батальйону аеродромного обслуговування. Нагороджена медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945рр», орденом «Вітчизняної війни», медаллю «За взяття Берліна». Після війни вела домашнє господарство та виховувала дітей. Померла.

Ліфаров Іван Олександрович – 1918 р.н, рядовий, Нагороджений медаллю « За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр». Після війни працював у колгоспі. Помер у 1977 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Ложкін Петро Гурович – 1918 р.н, уродженець с.Млинище, командир роти ПТС. Нагороджений орденом « Вітчизняної війни», «Червоної зірки», інвалід II групи.  Помер в  1995 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

М

Мандрик Олександр Тимофійович- 1922 р.н, уродженець с.Млинище, рядовий. Легко поранений 17. 05.1943 року. Учасник Сталінградської битви, брав участь у штурмі Рейфстагу. Нагороджений орденом «Червоної зірки», «Бойового Червоного прапора», медаллю «За бойові заслуги». Після війни працював робітником на місцевому консервному заводі. Помер в 1990 році, похований в с. Млинище на місцевому цвинтарі.

Мартинюк Михайло Федотович- 1920 р.н, уродженець с.Млинище, рядовий. Нагороджений  медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.».Після війни працював у колгоспі. Дату смерті не встановлено, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Мартинюк Микола Кіндратович- 1916 р.н., уродженець с.Млинище, офіцер. Інформацію про нагороди не встановлено. Після війни працював у школі керівником НВП. Помер в 1963 році, похований в с.Млинище, похований на місцевому цвинтарі.

Марчук Олексій Климович -1911 р.н, уродженець с.Млинище, рядовий. Воював з червня по липень 1941 року, з березня 1944р. по травень 1945 р. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги», орденом «Вітчизняної війни». Після війни працював у колгоспі. Помер в 1990 році. Похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Михайлов Микола Федорович 1924 р.н,  уродженець с.М линище, рядовий.Інформації про нагороди не встановлено.  Після війни працював чоботарем  у військовій частині смт.Озерне. помер в 1978 році похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Михайлов Василь Макарович- 1913 р.н. уродженець с.Млинище, рядовий. Воював з липня по серпень 1941 року. Інформації про нагороди не встановлено. Після війни працював у колгоспі. Помер  у 1990 році, похований в с. Млинище на місцевому цвинтарі.

Михайлов Олекса Данилович  - 1912 р.н, уродженець с.Млинище, старшина, дійшов до Праги. Нагороджений медаллю «За перемогу над Ніеччиною у ВВВ 1941-1945 рр». Після війни працював у колгоспі. Помер в 1999 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Михайлов Олекса Климович – учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945 рр. Рядовий. Народився та похований в с.Млинище. Іншої інформації не встановлено.

Михайлов Степан Михайлович- учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945 рр. Рядовий. Народився та похований в с.Млинище. Іншої інформації не встановлено.

Михайлов Володимир Федорович- 1920 р.н, уродженець с.Млинище. Учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945 рр. Після війни працював у колгоспі. Помер в 1995 році, Похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі. Іншої інформації не встановлено.

Міщенко Аврам Степанович- учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945 рр. Рядовий. Нагороджений медаллю « За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр». Народився та похований в с.Млинище. Іншої інформації не встановлено.

Мовчан Іван Петрович – 1927 р.н, уродженець с.Млинище, рядовий. Нагороджений  медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.».Після війни працював у колгоспі трактористом. Помер у 1994 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Н

Нагорна Марія Василівна- 1920 р.н уродженка с.Млинище, учасник партизанського руху, приймала участь у бойових  діях з березня по листопад 1943 року. Нагороджена медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.». Після війни працювавла в колгоспі. Померла у 1994 році, похована в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Нечипорук Анатолій Олексійович – 1927 р.н. уродженець с.Лука, рядовий. Нагороджений  медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.». Помер у 1995 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Новіков Володимир Андрійович 1926 р.н,  народився в Росії,  сержант. Після війни працював будівельником. Помер в 2007 році, похований  в с.Млинище на місцевому цвинтарі. Іншої інформації не встановлено.

О

Олексійчук Степан Климович – 1899 р.н, єфрейтор. Нагороджений медаллю « За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945рр». після війни працював ковалем у колгоспі. Помер  в 1978 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

П

Полив’яна Віра Яківна- 1924 р.н. Народилася в с.Олександрія Саратовської області. Учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945рр. Рядова. спецформування паровозної колони № 42 по обслуговуванню діючих фронтів. Нагороджена медаллю «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945рр», медаллю «За взяття  Відня», медаллю «За звільнення Риги». З війни мобілізувалась в 1947 році. Після війни працювала ваговиком. На даний час проживає  в с.Млинище разом з чоловіком Поливяним Миколою Григоровичем.

Поливяний Микола Григорович – 1925 р.н, уродженець с.Млинище. Учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945 рр. Рядовий спецформування паровозної колони № 44 по обслуговуванню діючих фронтів. Нагороджений медаллю « За доблесну працю у роки ВВВ 1941-1945рр». Мобілізувався з війни в 1947 році. Після війни працював на місцевому консервному заводі . На даний час проживає в с.Млинище.

Полив’яний Юрій Микитович- 1925 р.н, уродженець с.Млинище, рядовий. Приймав участь у бойових діях з лютого 1944 р. по травень 1945 року у складі 2053 запасного стр. полку 114-ої дивізії винищувачів. Нагороджений медаллю « За перемогу над Німеччиною у ВВВ1941-1945 рр.». Після війни працював у колгоспі трактористом. Дату смерті не встановлено, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Продащук  Володимир Антонович -1922р. н., Народився в с.Рудня-Радовельська Олевського району Житомирської області. Учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945рр.  Рядовий. Воював на території України, Польщі та Чехословаччини.  Нагороджений  орденом «Великої Вітчизняної війни», медаллю «За бойові заслуги». Після війни працював на залізниці. На даний час проживає  в с.Млинище, куди переселився, як постраждалий внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Помер.

Р

Ракитинець Віктор Михайлович- 1923 р.н, уродженець с.Млинище, рядовий. Приймав участь у бойових діях з червня 1941р по жовтень 1944 року у складі 19-ого танкового полку 283-ого танкового батальйону. Інформації про нагороди не встановлено. Після війни працював у  с.Станишівка робітником. Помер в 1996 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Ржанський Тихон Павлович- 1909 р.н, народився в м.Чернігів, рядовий.  Приймав участь у бойових діях з  1942 р. по травень 1945 року . Нагороджений медаллю « За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр.». Після війни працював у колгоспі  у будівельній бригаді. Помер в 1986 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Робуль Петро Семенович- 1912 р.н, уродженець с.Млинище, сержант. Приймав участь у бойових діях з  липня по вересень 1941 року, з грудня 1943 р.  по травень 1945 року у складі 22-ої мотострілкової бригади 13-ої стр. дивізії. Нагороджений  медаллю «Зі відвагу». Після війни працював у с.Скоморохи у військовій частині. Помер в 1997 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

С

Савенець Петро Онисимович- 1915 р.н, уродженець с.Млинище, рядовий. Приймав участь у бойових діях з  листопада 1943 р. по травень 1945 року  у складі 855-ої пересувної авіаційної ремонтної бригади. Нагороджений медаллю « За перемогу над Німеччиною у ВВВ1941-1945 рр.». Після війни працював на місцевому консервному  заводі. Дату сметрі не встановлено, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Т

Ткачук Ганна Венедиктівна- 1908 р.н, учасник партизанського руху. Приймав участь у бойових діях з  травня по листопад 1943 р.  Нагород не мала. Після війни працював у колгоспі . Помер в 1990 році, похована в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Ч

Чос Олексій Федорович -1923 р.н, учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945 рр, рядовий. Приймав участь у бойових діях з листопада 1943 р. по травень 1945 року  у складі 786 –ого стр. полку. Нагороджений медаллю « За бойові заслуги», «За відвагу». Після війни працював у колгоспі . Помер в 1989 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Ш

Шейгас Олександр Васильович- 1906 р.н, уродженець с. Млинище, рядовий. Приймав участь у бойових діях з вересня 1944 р. по травень 1945 року . Нагороджений медаллю « За перемогу над Німеччиною у ВВВ1941-1945 рр.», орденом «Слави III ст», медаллю «За бойові заслуги». Після війни працював у колгоспі  бригадиром городньої бригади. Помер в 1993 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Шейгас Аврам Євтухович -1901 р.н, учасник бойових дій у ВВВ 1941-1945 рр, рядовий. Після війни працював у колгоспі. Іншої інформації не встановлено.

Я

Якубенко Володимир  Федорович- 1918 р.н, уродженець с. Млинище, рядовий, тяжко поранений в грудні 1944 року. Нагороджений медаллю « За Відвагу»,  «За перемогу над Німеччиною у ВВВ1941-1945 рр». Після війни працював у колгоспі. Помер в 1993 році, похований в с.Млинище на місцевому цвинтарі.

Ярмолюк Дмитро Яремович – 1912 р.н, рядовий, 549-ий стр. полк, кулеметник, був поранений. Нагороджений « За відвагу», «За перемогу над Німеччиною у ВВВ 1941-1945 рр». Помер в 1991 році, похований в с. Млинище на місцевому цвинтарі.

В селі є братська могила загиблих воїнів, що знаходиться на місцевому цвинтарі.

В ній поховано 25 чоловік:

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ І СЛАВА ГЕРОЯМ!

ІСТОРІЯ СЕЛА МЛИНИЩЕ ПІСЛЯВОЄННОГО ПЕРІОДУ

   Після війни в селі Млинище відкрилась 8-річна школа, яка функціонувала до 1973року. Архітектурна споруда не збереглась.

Директорами школи були Бабійчук Антон Іванович та Ткач Олексій Никодимович.

Після війни до 1954 року в с. Млинище була сільська рада.  Першим головою був Врублевський Володимир  Михайлович  1904-1970рр.потім головували  Коломієць  Олександр  Дмитрович-1914р.н. та Кабанов Федір Максимович -1918р.н.         

У відповідності до Указу президії Верховної  Ради УРСР від 10 серпня 1954року про укрупнення сільських Рад до складу Луківської сільської ради увійшла територія ліквідованої Млинищенської сільської ради.  Споруда  не збереглась.

Післявоєнне колективне господарство

Після війни почалась відбудова колгоспу «Перемога». У своєму розпорядженні колгосп мав корівники площею 1,3 га, 1,7 га теплиць, де вирощували помідори та розсаду капусти, та 1 га свинарників. Та згідно з вищевказаним указом Троянівська районна Рада, до земель якої в той час належало село Лука, приймає рішення № 56 від 28 грудня 1950 року про об’єднання  колгоспів  ім. Сталіна  с. Лука з колгоспом «Перемога» с. Млинище в один колгосп ім. Сталіна з адмінцентром в с. Лука.

Троє героїнь виплекала партійна організація. Насамперед, це покійна Любов Зінов’ївна  Кучер,  ім’я якої носить одна з вулиць с. Млинище. 

   Кучер Л.З. народилась в с. Млинище в 1911році. Ланкова другої бригади колгоспу. Її ланка досягла високих показників в роботі. Ланка Любові Зінов’ївни займала одне з перших місць в районі по отриманню високих врожаїв сільськогосподарських культур.

    Кучер Любов Зінов’ївна занесена в квітні 1958році в «Книгу пошани» колгоспу ім. ХХІІ партз’їзду.

Нагорна Олександра Степанівна - краща ланкова колгоспу.

Занесена в грудні 1970 року в «Книгу пошани» колгоспу ім. ХХІІ партз’їзду.                                                                                                   

Третьою героїнею праці була Бондарчук Ольга Михайлівна.

    Удостоєні найвищої  нагороди – ордена Леніна:

   Віра Герасимчук-1918р.н.,

Олеся Косик- 1908р.н.,

Ганна Сергійчук.

Шестеро млинищан нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Серед них:  Григорій Степанович Шустваль -1927р.н., який в колгоспі працював теслярем;  Вілій  Григорович  Савенець, який в колгоспі працював їздовим;   Дмитро Ільїч Яковенко - 1927р.н.;   Ніна Дорофіївна Бабенко 1919р.н. – ланкова тепличного господарства, була занесена в «Книгу пошани» в грудні 1969 року; Любов Макарівна Ляховець 1927р.н. - ланкова, ударниця комуністичної партії; Антон Іванович Бабійчук 1896р.н. - партійний секретар, директор школи

У 1957 році в с. Млинище побудовано колгоспну гідроелектростанцію на річці Гуйва в честь роковин Великого Жовтня.

   21 жовтня 2010 року відбулося урочисте відкриття гідроелектростанції після реконструкції за сприяння ТОВ «Житомиравтоінтерншнл».

У 1971 році в селі Млинище був   збудований клуб,в якому і досі розташовується сільська бібліотека.

У 1985 році було побудоване приміщення магазину.

Також в селі є фельдшерський пункт.

Аварія на Чорнобильській АЕС  у 1986 році  змусила переселитися до села Млинище жителів прекрасного поліського села Рудня-Радовельська. Так із 1993 року з’явилась ще одна нова вулиця Гагаріна та 15 нових будинків.

НИМ ПИШАЄТЬСЯ СЕЛО

Михайлов Сергій Вікторович народився 20 січня 1963 р. в с. Млинище. В 1980р. закінчивЛуківську середню школу. Після закінчення школи навчався в

Київськомувищомувійськово

-командному училищі ім. Фрунзе протягом 1980-1984 рр. Закінчивши військове училище та одержавши званнялейтенанта, був направлений у Київський військовий округ м. Біла Церква, де служив командиром взводу. У 1985 році був направлений в Афганістан, який став дляСергія суворою школою життя та випробуванням своїх сил та можливостей.

За проявлені героїзм та мужність на афганській землі старший  лейтенант Михайлов був нагороджений орденом Червоної Зірки. На даний час проживає в м. Одеса.

ЄВГЕН КОНЦЕВИЧ

МИТЕЦЬ СЛОВА – ГОРДІСТЬ І СЛАВА СЕЛА МЛИНИЩЕ

Євген Васильович Концевич народився 1935 року в селі Млинище, за 12 км від Житомира. Мати Марія працювала на фермі, де часто крутився і Євген (досі вважає, що якби не біда, то став би ветеринаром). Батько Василь кравцював. Рятуючись від голоду, 1947 року сім'я перебралася до Житомира, оселилася в землянці, відтак побудувала хату, де Євген - після добудов­перебудов - жив до 21 липня 2010 року, поки не обірвалося його життя.

Батько, завісивши вікна, таємно підробляв на швейній машинці, за що його переслідували як «приватного підприємця., З найстрашніших спогадів - як у батька тремтіли руки під час обшуку 1949 року. Хлопець на собі відчув презирство «городських» російськомовних ровесників до своєї «сільської» мови. Це й був грунт для формування того, що Василь Стус визначав як «прямостояння» .

22 липня 1952 року 17- річний юнак майже двометрового росту пірнув з кручі Тетерів - із води його вже витягнули. Але відтоді на ноги він більше не звівся. 58 років він не ходив, інвалід І групи. Ціною неймовірних зусиль юнак тримався за життя і знайшов своє місце в житті.

Євген не збирався бути письменником. Але доля звела його в одному класі 23-ї Житомирської школи з Васильком Хомичевським - сином неперевершеного перекладача античної літератури Бориса Тена (Хомичевського). Ще тоді «старий» зауважив Євгенів літературний хист, чуття мови, і коли біда сталася, порадив писати. Як Божа благостиня, як порятунок душі перед ним відкрився неозорий світ словесності. Невідступні болі якоюсь мірою заступала втіха від праці над словом. До Євгена почали приходити початкуючі письменники брати Анатолій і Валерій Шевчуки. Пробував писати гумористичні речі, та Валерій Шевчук осмикнув і навернув до серйозної прози. Його оповідання публікувалися в газеті «Літературна Україна», у журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Україна».

Він заочно закінчив 10-й клас. А в 1963- 65 рр.Євген Концевич навчався на заочному відділенні Житомирського педінституту. Після виходу в 1964 році збірки оповідань «Дві криниці» прийнятий до Спілки письменників України.

Легко сказати: «Тяжкі страждання - тілесні й душевні - не зламали Євгена». Але уявімо собі, якої сили волі треба було мати, щоб їх витримувати - іне впасти в розпач.

Місцеві партчиновники, щоб прославитися чимось оригінальним, задумали створити з Концевича такого собі «Павку Корчагіна». До нього зачастили піонери й пенсіонери, у його дворі пробували затіяти урочисте пов'язування галстуків. «Сама» секретар обкому КПУ з ідеології Ольга Чорнобривцева агітувала Концевича вступати в партію. Спершу він сказав, що не готовий, а потім відверто відмовився, бо жива його душа прагнула людей іншого ґатунку. Таких, які не зводили йому прижиттєвий пам'ятник, а просто перейнялися б його долею. І тоді трапилася подія, яка - можна вже сміливо стверджувати - стала частиною історії українського шістдесятництва ...

До Житомира, на Другий Шевченківський провулок, 12, де мешкав Євген Концевич, часто приїздили люди, яких пізніше назвали шістдесятниками.

Житомирська письменницька організація двічі намагалася виключити Євгена Концевича з членів Спілки письменників, але партійні боси згори осмикнули: «Не робіть із нього «великомученика». Концевича перестали публікувати. Він був щільно обставлений донощиками.

Обструкція тривала до середини 80-х. 1985 вийшла друга збірка оповідань Євгена Концевича «Ідучи вулицею». Виходили книжки перекладів з польської та російської мов.

«Євген Концевич свого роду символ ілегенда для цього покоління - покоління шістдесятників. Це дивовижна людина, яка завжди всіх надихала, не його треба було підтримувати, як здавалося б,- він усіх підтримував іпідживлював енергією ... » (І. Дзюба).

Концевич - лауреат Всеукраїнської премії в галузі літератури й мистецтв імені Івана Огієнка (1999). Член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, заступник головного редактора журналу «Косень».

Указом Президента України від 26.11.2005 Є. Концевич нагороджений орденом «За мужність» ІІІступеня.

«Є одна дуже цікава закономірність. Коли нація переживає катастрофу -­саме в цей час народжуються діти, які пізніше відродять цю націю. Шістдесятники народились у 30-х - на початку 40-х років. Саме тоді, коли було вистріляно українську інтелігенцію, фізично знищено українську літературу, коли було виморене голодом українське селянство, коли нація була піддана комуністичному геноцидові іповністю знекровлена, - саме тоді українські жінки почали народжувати хлопчиків ідівчаток, які в 60-х роках візьмуть насвої плечі нелегку місію відродження свого народу. Серед цих ідеалістів був іЄвген Концевич.

«Він не написав багато творів, Та вже перша його книжка під назвою «Дві криниці», що вийшла J 964 року, - можу сказати з усією відповідальністю, --прекрасна. Вона  пластична, вона має аромат ісвій неповторний стиль. Так ніхто не писав,так  писав тільки він. А коли митець має своє обличчя, то він - збувся.»(Валерій Шевчук)

Окрім згаданих книжок 1997 року в Житомирі вийшла антологія «Вечеря на 12 персон», де зібрано найкращі зразки Житомирської прозової школи.

В обійсті Євгена Концевича, за словами «бригадира» житомирських письменників Олексія Опанасюка, щонеділі збиралися «посиденьки».

  А щороку 5 червня, в день його народження,збиралися друзі з усієї України,а то й українського світу.

ІСТОРІЯ БІБЛІОТЕКИ С.  МЛИНИЩЕ

В селі Млинище бібліотека була заснована після війни – у 1947-1948рр. Вона знаходилась в одному приміщенні з сільським клубом, який був побудований з розібраної церкви. Він знаходився по вул.Л.Кучер( на  той час це був Троянівський район).  Бібліотека мала одну  невеличку кімнату, де вміщувалось  лише 2 дерев’яні стелажі. Є дані, що станом на 15 листопада 1953 р. фонд налічував 1483 книги.

В 1971 р. було збудовано нове приміщення клубу по вулиці Набережній ,8.В цій будівлі було відведено окреме приміщення під бібліотеку, де вона знаходиться й до цього часу. Бібліотека має площу 22кв.м.                                                                                              

   Першим бібліотекарем була Ніна Іванівна, яка працювала по 1958 р. Даних про неї немає.

 З вересня 1958 по1965 р. завідуючою приклубною бібліотекою  працювала Михайлова Лариса Олексіївна, яка закінчила Самбірський технікум підготовки бібліотечних працівників.

З 1965 по1966р. на посаді бібліотекаря працював Ржанський Анатолій Тихонович.

З 1966 по 2002р. бібліотекарем працювалаРжанська Ганна Терентіївна.

З  7 жовтня 2002 р на посаді бібліотекаря – Гарбовська  Жанна Борисівна.

Млинищенська сільська бібліотека обслуговує 350 читачів, з яких 270 дорослих та 80 дітей шкільного та дошкільного віку. Нині книжковий фонд нараховує 8122 примірники.

Станом на 2013 рік інформація про історію села Млинище зібрана з різних джерел (архівні документи, спогади старожилів).

Використана література:

1. Цілком таємно. Доповідна записка секретаря Троянівського райпарткому Михайлова до обкому КП(б)У про голодування се­лян від 14 лютого 1933 //Житомирський вісник - 1993. - 16 липня.

2. Голодомор на Житомирщині: 1930 - 1934:/3бірник документів і спогадів/Житомир, обл. держ. архів. Жит. наук.-краєзн. т-во до­сл. Волині; Упоряд. Р.Ю. Кондратюк, Д.Я Самолюк; вст. сл. Г.П. Мокрицький. - Ж., Житом. Вісник. - 1993. - 84 с.
3. Свідчення старожилів сіл, що пережили голодомор 1932 - 33 pp.

4. Павлущенко Л.О. Моє рідне село - Лука.//Краю мій, земле моя: 36. наук, праць студ. у-ту. - Житомир, 2004. - С. 39 - 41.

5. Нижва Н.Ю. Голодомор 1932-1933 на Житомирщині.//Краю мій, земле моя: зб. наук, праць студ. у-ту. - Житомир, 2004. - С. 67 - 72.

6. Котвіцька І.С. Голодомор 1932-1933 pp. в Україні і на Житомирщині.//Краю мій, земле моя: 36. наук, праць студ. у-ту. - Жито­мир, 2004. - С. 72 - 77.
7. Мосіюк О.О. Геноцид на чорноземах України 1933 - 1932 рр.//Краю мій, земле моя: зб. наук, праць студ. у-ту. - Житомир, 2004. - С. 85 - 91.
8. О. Іващенко, Ю. Поліщук Житомирщина шляхами історії: краєзнавчі розвідки. - Ж.: «Полісся», 1997. - С. 114 - 119.

9. А.Б. Войтенко, О.М. Іващенко, О.С. Кузьмін та ін. Житомирщина: Істор. нарис. Навч. посібник. - Ж.: «Полісся», 2003. - С. 139 - 149.

10. І. Гоцалюк Трагедія монастирського саду.// Радянська Житомирщина. - 1990. - 18 березня.
11. Трагічна сторінка українського народу.//Житомирщина молода. - № 50 (105). - 21.11.2002 р.
12. Історія свідчить: це був геноцид проти укр. народу.//Урядовий кур’єр. - 2003 р. - 14 лютого (№29, 2444). - С. 1, 5.
13. Пам'яті жертв Голодомору. - Урядовий кур'єр. - 2002. - 26 лис­топада №220, 2391). - С. 1, 3.
14. Фактам – півстоліття.// Рад. Житомирщина, 1974.- 15 грудня.