Історія села Піски
Село Піски – центр Пісківської сільської ради, до складу якої входить і село Скоморохи, розкинулось на обох берегах мальовничої річки Гуйва, притоки р. Тетерів, на 13-му кілометрі шосейної дороги Житомир - Сквира. До найближчої залізничної станції Станишівка – 2 км.
Люди в околицях села живуть з часів Трипілля. Поруч з селом знаходяться поселення ІІІ тис. до н.е. (трипілля), І тис. до н.е. та VIII-ІХ ст. н.е.
Під назвою Піски село згадується в акті від 1 серпня 1587 р. у скарзі Берестейського воєводи Гаврила Горностая на Берестейського воєводича Фрідриха Тишкевича, що розорив його маєтності.
В 1907-1914 роках сільською громадою була збудована церква Георгія Переможця, що існує і донині. До її приходу належало с.Скоморохи. Нині храм носить назву Свято - Георгіївська православна церква. Церква знаходиться за адресою вул. Постишева 1, її площа – 100 кв.м.
Максимальна кількість віруючих, які беруть участь у богослужіннях у дні великих релігійних свят – 250.
Назва села не змінювалась. Походження назви точно не відоме. Ймовірніше, назва села походить від характеру ґрунтів на його території (піщані). Існує також дві легенди про походження назви села:
- Першу хату в селі побудували на піску;
- В селі панував пан Песоцький, на честь якого було названо село. Друга легенда доволі сумнівна, адже село відоме з цією назвою задовго до того, як з’явився Песоцький.
На околиці села виявлено поселення VІ-VІІ ст., знайдено бронзові речі давньоруських часів.
Відомо, що у XVIII столітті село було власністю пана Песоцького. В селі зберігся будинок пана, а в центрі кладовища є його могила з древнім пам’ятником.
Революційна боротьба робітничого класу на початку ХХ ст. вплинула і на село Піски. Так у 1905 р. в селі був організований страйк робітників, які працювали на бурякових плантаціях. Одним з організаторів страйку був Жданюк Сергій Михайлович. Організатори страйку навчали людей не йти обробляти буряки у поміщика за малу плату і домоглися свого: робітники стали одержувати 50 коп. за день замість 30 коп.
Після перемоги Жовтневої революції із встановленням радянської влади (січень 1918 р.) в Пісках, як і у всій країні, поміщицькі і церковні землі були передані трудовому селянству. В червні 1920 року в селі почалась організація комітету незаможних селян. Ініціаторами створення комітету були: Жданюк Сергій Михайлович, Шкроба Оксень Омелянович, Карпунець Федот Іванович, Горкавчук Федот Васильович, Ткачук Петро Оксеньович, Паламарень Семен Павлович.
До 6 грудня 1920 р. був утворений ревком. Перший комсомольський осередок був організований на селі в 1923 р. Першими комсомольцями були: Кавун Дмитро Федорович, Рибак Трохим Михайлович, Шейгас Ілля Іванович, Волневич Ілля Йосипович, Нечега Юхим Андрійович.
Комітет незаможних селян проводив політику партії разом з комсомольським осередком. На загальних зборах вирішувались важливі питання: про ліквідацію неписьменності на селі, про створення комітету взаємодопомоги, про залучення жінок до активної громадської роботи, про організацію хати-читальні, про передплату жителями села газет.
25 вересня 1925 року було організовано товариство спільного обробітку землі ім. Г.Г. Петровського, до складу якого входило 6 чоловік: Слюсарчук Михайло Йосипович, Рибак Микола Йосипович, Рибак Іван Гнатович та ін.
У 1930 р. в Пісках був організований колгосп «Перемога», ініціаторами створення колгоспу були: Карпунець Тимофій Андрійович, Волков Іван Талимонович, Волков Талимон Микитович, Кузьмінець Гура Лукич, Карпунець Артем Гнатович, Кавун Дмитро Федорович, Костенко Петро Арсенович.
У проведенні колективізації сільського господарства відіграв велику роль перший партійний осередок, який був створений 7 червня 1931 р. в складі трьох чоловік: голови сільпо Гуцалевського, голови сільради Попеля і Карпенка В.А. Секретарем партосередку був обраний Карпенко В.А.
1 вересня 1931 р. було організовано другу артіль ім. ІІІ Вирішального року п’ятирічки. Ініціаторами її створення були: Костенко Данило Єлізарович (перший голова), Рибак Трохим Михайлович, Вітюк Павло Трохимович, Мельник Іван Пилипович, Костенко Дмитро Сидорович, Поліщук Омельян Іванович.
В с. Піски було організовано хату-лабораторію. Завідуючим був Мельник Талимон Никанорович. За добре поставлену роботу хати-лабораторії його нагороджено орденом «Знак Пошани».
Село Піски занесене до списків населених пунктів постраждалих від голодомору 1932-1933 рр.
Колгоспне господарство зростало з року в рік. Особливо високих показників досяг колгосп у 1937-38 рр. і був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1939 р. в Москві. Високих врожаїв добилися ланкові, які стали учасниками виставки: Бабич Емілія Сидорівна, Волощук Антоніна Миколаївна, Волкова Катерина Талимонівна та бригадир городньої бригади Голуб Йосип Федорович.
Село Піски було окуповане німцями 10 липня 1941 року.
Захищати Батьківщину пішло 339 чоловік, з них 132 загинули, 207 чоловік повернулося. Всі вони нагороджені орденами і медалями.
Багато юнаків та дівчат пішли в партизанський загін, який діяв на території Житомирщини. Стали партизанами Мельник Н.С., Вернагівський Г.В., Довгалюк В.Т., Ткачук Д.П., Попрійчук В.М. та інші.
Відважною в бою та витривалою в походах була фельдшер, начальник санітарної служби загону ім. Чапаєва Ніна Степанівна Мельник. За мужність і героїзм у боротьбі з ворогом Н.С. Мельник нагороджена орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, Орденом Червоної зірки і медаллю «Партизану Вітчизняної війни 1-го ступеня». Довгий час Ніна Степанівна працювала лікарем в Житомирській обласній лікарні.
Окупанти відразу після захоплення села запровадили «новий порядок», а на центральній площі села спорудили шибеницю. Пісківчани кинулись до колгоспу, щоб взяти щось додому із худоби або реманенту. Німецький комендант заборонив це, оголосивши колгоспи діючими. Вони були потрібні, аби годувати німецьку армію. В колгоспах збільшилось число крадіжок. Комендант наказав спорудити на полі шибеницю і повісити там кожного, хто попадеться, як злодій. Крадіжки відразу припинились.
Виконуючи наказ Гітлера про заселення України німцями, жителів Пісок вже восени 1941 року переселили на Дніпропетровщину. Після визволення Житомирщини радянськими військами всі жителі Пісок повернулися в своє село.
Взимку 1942 року німецький комендант вирішив одружитись із дівчиною із сусіднього села Млинище. Після недовгих роздумів він наказав Костенку Петру привести наречену. Петро виконав доручення коменданта, але помилився і привіз не ту дівчину. Весілля зірвалося, а розлючений фашист наказав різками висікти Петра, що й було зроблено.
У 1942 році в Пісках діяло підпілля. Підпільники збирали та зберігали зброю, яку передавали у партизанські загони імені Паризької комуни та імені Чапаєва. Зрадниця виказала підпільників і їх схопили. Ковальчуку Павлу Никифоровичу вдалося втекти, а Кузьмінця Павла Антоновича та Грицая Павла Никифоровича повісили на центральній площі села і довго не знімали з петлі. Добре допомагав партизанам німецький офіцер на ім’я Франц (прізвища старожили не знали), він був антифашист і діяв разом з росіянкою Лідою (прізвища також ніхто не знав), яка служила в німецькій армії перекладачем. Вони передавали через підпільників відомості про рух німецьких ешелонів, які йшли на східний фронт через станцію Станишівка.
У партизанських загонах воювало 83 жителя Пісок. 55 з них загинули. Решта після війни повернулися в село.
В середині листопада року німецьке командування перекинуло під Житомир свіжі танкові дивізії. Армія окупантів почала чинити опір наступаючій радянській армії. В цей час на території Житомирщини була розташована 23-тя Житомирська стрілецька дивізія, очолювана Героєм Радянського Союзу майором Павлом Семеновичем Літвіновим.
Народився в 1907 році в станиці Глібовка Кущовського району Краснодарського краю. Росіянин. Освіта незакінчена вища. Працював завідуючим організаційним відділом райкому партії. В червні 1941 року призваний до Армії. У Великій Вітчизняній війні с червня 1941 року на Південному, Північно-Кавказькому, Південно-Західному, Воронезькому та 1-му Українському фронтах. Поранений чотири рази.
За відвагу, мужність та хоробрість, проявлені у боях при форсуванні Дніпра та утриманні плацдарму, заступник командира 225-го стрілецького полку з політчастини 23-ї стрілецької дивізії 47-ї армії Воронезького фронту майор П.С. Літвінов Указом Президіуму Верховної Ради СССР від 25 жовтня 1943 року відзначений званням Героя РадянськогоСоюзу. Загинув як герой в бою під час звільненні Житомирщини 16 листопада 1943 року. Похований в селі Піски Житомирського району.
Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Знамені, Червоної Зірки, медаллю.
Вранці 16 листопада супротивник кинув проти 225-го стрілецького полку велику групу танків і піхоту, оволодів селом Млинище та оточив полк.
В критичний момент з групою автоматників сюди прийшов майор Літвінов. Над окопами прогримів його голосний клич:
- Братці, ні кроку назад! До нас іде підмога. Позицію втримати!
Стійко та самовіддано відбиваючи атаку ворога, бійці підбили два танки та застрелили до півсотні гітлерівців. Атака ворога почала слабшати.
В цей момент майор Літвінов підняв бійців в контратаку і, піднявши над головою автомат, крикнув:
- Вперед, орли, вперед!
Гітлерівці не витримали навали наших солдатів та повернулися на початкові позиції.
А для Літвінова бій під нашим селом був останнім. Ворожа куля наздогнала відважного майора.
ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЄВІ!
31 грудня 1943 року с. Піски було звільнене від німецьких окупантів. За підрахунками спеціальної комісії по збитках, які принесла війна колгоспу ім. Мануїльського, встановлено, що ця сума складала 7 704 719 крб.
(Записано зі слів жителів села Піски Костенка Петра Івановича, Костенка Сидора Івановича, Шейгаса Дмитра Івановича, Костенка Дмитра Пилиповича та Жданюка Сергія Михайловича).
Могила № 1
Братська могила радянських воїнів, які полягли в боях за село Піски. Розташована біля входу на сільське кладовище. Дата поховання - 1941 – 1945 рр. Кількість похованих – 76 чоловік, невідомих немає. В 1958 році сільвиконком спорудив скульптурний бетонний пам’ятник (фігура солдата з автоматом на п’єдесталі) і встановив плити з іменами загиблих.
Текст на п’єдесталі: «Вечная слава героям, павшим в борьбе за свободу и независимость нашей Родины в 1941-1945 гг.»
Висота пам’ятника – 4 м.
Могила №2
Братська могила радянських воїнів, які загинули в боях за село Піски. Розташована при в’їзді в село, з лівої сторони автотраси Житомир – Сквира. Дата поховання – 1941-1945 рр. Кількість похованих - 57 чоловік. Невідомих немає.
В цій могилі похований Герой Радянського Союзу Литвинов Павло Семенович, який загинув у бою біля села в листопаді 1943 року. В 1957 році райдорвідділ спорудив скульптурний бетонний пам’ятник (на п’єдесталі фігура солдата з автоматом біля обеліска). В 1983 році виготовлена меморіальна дошка з написом „В этой братской могиле похоронен Герой Советского Союза Литвинов Павел Семёнович».
Текст на обеліску: «Вечная слава героям Великой Отечественной войны, павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины, 1941-1945».
Біля підніжжя пам’ятника 2 плити з іменами загиблих .
Висота пам’ятника – 6 м.
Могила № 3
Братська могила радянських воїнів, які загинули в боях за село Піски. Розташована біля другого в’їзду в село з автотраси Житомир – Сквира. Дата поховання – 1941-1945 рр. Кількість похованих – 47 чоловік. Невідомих немає.
В 1959 році сільвиконком спорудив скульптурний бетонний пам’ятник (фігура солдата з автоматом). Біля підніжжя встановлені дві плити з іменами загиблих.
Текст на п’єдесталі: «Вечная слава героям, павшим в борьбе за свободу и независимость нашей Родины, 1941-1945».
Висота пам’ятника – 3,5 м.
В 1989 році в центрі села відкрито пам’ятник загиблим його жителям в роки Великої Вітчизняної війни „Розколота доля”. На алеї біля пам’ятника встановлені гранітні плити, на яких викарбувані прізвища всіх загиблих жителів села.
Після війни та згубної посухи 1946 року, що вразила всю Житомирщину, в колгоспі ім. Мануїльського, що мав тваринницький напрям, тваринництво тільки починало відроджуватись.
У 1949 р. за високі показники по виконанню Трирічного плану розвитку господарства ветфельдшера Волкова Михайла Талимоновича, завідуючого фермою Ткачука Кузьму Олександровича і свинарку Поліщук Ольгу Сергіївну було нагороджено медаллю „За трудову доблесть”. У 1950 році Волкову М.Т., Ткачуку К.О., Поліщук О.С. було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.
В 1950 році на базі 3 колгоспів був створений колгосп ім. Мануїльського, який очолив Ткачук К.О., а секретарем парторганізації, яка нараховувала 14 чоловік було обрано Муляра Івана Тимофіойвича.
Артіль ім. Мануїльського була великим багатогалузевим господарством. 1557,5 га – така була площа колгоспних ланів, на яких вирощували жито, пшеницю, цукрові буряки, картоплю, хміль. Високі врожаї фруктів збирали колгоспники у своєму саду площею 139,6 га. Великі прибутки одержувала артіль від тваринництва. Вона мала прекрасно обладнані свинарники та птахоферму. На 100 га угідь припадало 70 голів ВРХ.
У 1958 році доярки Жданюк В.М. та Жданюк Л.М. були нагороджені Орденом Трудового Червоного прапора. Коли в артілі став відомий подвиг Валентини Гаганової, В.М. Жданюк однією з перших відгукнулась на цю подію. Вона перейшла на відстаючу групу корів і збільшила надої молока. Доярка Бабич Є.С. за високі надої молока була нагороджена орденом Леніна.
У цьому ж році за здійснення вмілого керівництва колгоспом його голову Ткачука К.О. було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. За одержання високих врожаїв сільгоспкультур нагороджено орденами і медалями понад 300 колгоспників.
В селі збудовано багато громадських приміщень – сільраду, правління колгоспу, поштову філію, медпункт, дитячі ясла, сільмаг, школу . В селі існувала семирічна школа. В 1956 році семирічна школа була реорганізована в десятирічну. За роки радянської влади село Піски дало країні понад 100 спеціалістів з вищою та середньою освітою. На кошти колгоспу було збудовано нову двоповерхову школу на 400 місць.
Дешева електроенергія дозволила колгоспу впровадити двозмінне доїння корів, застосувати автоматичне водопостачання на фермах. Вода підігрівається електрикою, корма переробляються виключно машинами. Впроваджено комплексну механізацію всіх трудомістких процесів, в тому числі роздачу кормів та прибирання приміщень.
Станом на 1961 рік в колгоспі є 16 тракторів, 2 лафетні жниварки, 4 підбирачі, 2 комбайни. Колгосп має допоміжні виробництва – млин, пилораму, консервний завод. Праця в артілі вже стала різновидністю праці робітника. Та й чимало спеціальностей у колгоспників тепер таких, як у промислових працівників – електрик, слюсар, токар, механік, зварник. Різниця між містом і селом поступово стирається ще більше стирає цю грань впровадження грошової оплати праці колгоспників, оплачувані відпустки, пенсії.
На культурно-побутові потреби колгоспників щороку витрачається 12386 крб. Колгосп посилає молодь вчитися на громадські кошти в інститути, технікуми. Серед колгоспної молоді налічується понад 30 студентів. Пісківська дітвора давно вже на громадському утриманні – малята безкоштовно виховуються в колгоспних яслах. На утримання цих ясел, розрахованих на 50 місць, відпускається 4379 крб. Парторганізація села нараховує 38 чоловік, комсомольська організація – 28 чоловік. Міцно входять в життя колгоспників нові обряди та свята – реєстрація шлюбів, новонароджених, свято весни, врожаю, новорічні поздоровлення та щедрівки. В селі відкриті ательє мод, майстерня пошиву взуття, перукарня.
Особливої уваги заслуговує Міжколгоспний плодоконсервний завод ст. Станишівка Житомирського району. Створений, як допоміжне підприємство колгоспу, цей завод дуже скоро перетворився на велике підприємство, продукція якого була відома у всьому СРСР. Завод виготовляв усі види плодоконсервної продукції: соки, варення, джеми, консервовані овочі, солянки, різноманітні овочеві салати, різні види овочевої ікри, томатний соус, м’ясні консерви, овочеві та фруктові пюре, що використовувалися для дитячого харчування (закуповувалися Одеським заводом дитячого харчування), яблучне вино.
На підприємстві площею майже 10 га працювало 250 чоловік з усіх навколишніх населених пунктів.
Міжколгоспний плодоконсервний завод мав у своєму складі комбікормовий завод та тепличне господарство.
Завод мав їдальню, гуртожиток, було побудовано двоповерховий будинок для робітників по вул. Польовій, а у 80-х рр. – п’ять двоповерхових будинків в центрі села Піски по вул. Жовтневій.
Завод мав власну базу відпочинку Лазурне на Чорному морі, де щороку відпочивали його робітники.
Будівництво бази відпочинку в Лазурному
На поч. 80-х рр. завод брав участь у виставці народного господарства ВДНХ у Москві. За високу якість продукції Міжколгоспний плодоконсервний завод було відзначено цінним призом – автобусом КАВЗ.
Директором заводу довгий час був Черній Л.І. на зміну йому прийшли Катюха В.І., Височанська В.М., за директорства якої Міжколгоспний плодоконсервний завод було перейменовано в КП «Вінкон». В 1994 році директором став Газарян В.І., з вини якого підприємство на довгий час припинило роботу, а згодом стало зовсім занедбаним.
У 2006 році частина підприємства, а саме – комбікормовий завод, була викуплена донецьким підприємством «Украгрозакупівля». Він працює і донині.
У 1974 році шляхом злиття колгоспу імені Мануїльського (с.Піски, с.Скоморохи) і колгоспу „Радянський шлях” (с.Бистри, с.Зарічани, с.Станишівка, с. Слобода-Селець) утворився колгосп „Зоря”. Довгий час його незмінним головою був Володимир Людвигович Галицький.
Протягом 1975-1977 рр. за кошти колгоспу було побудовано міст через річку Гуйва.
У 1979 році головою сільської ради було обрано Ковпашка П.Ф. він обіймав цю посаду до 2002 року.
У 80-х рр. зроблено камінну дорогу на поле Руда та асфальтне покриття.
У 1985 році побудоване нове приміщення сільської ради.
У 1988 році побудоване двоповерхове приміщення дитячого садка на 140 дітей, яке було продане у 2003 році за директорства СТОВ «Пісківське» Забродського Л.Л. за рішенням зборів пайщиків.
У 80-х рр. було повністю перебудоване і добудоване приміщення тракторної бригади, колгоспної контори, приміщень для тварин, оновлювався машинно-тракторний парк, який на той час налічував більше 80 тракторів та 10 зернозбиральних комбайнів «Нива».
1989 р . – колгосп „Зоря реорганізовано в агрофірму „Зоря”.
1994 р. – поділ агрофірми „Зоря” на дві частини – агрофірма „Зоря” (с. Станишівка) та колгосп імені Мануїльського у Пісках (голова – Содченко Петро Петрович).
Згодом в Пісках було 3 сільгосппідприємства:
1.СТОВ „Пісківське” (зареєстроване в 2000 році),що налічувало 430 га землі, працюючих 60 чоловік, голова – Стефанович П.Л.
2.ТОВ „Шанс” ( зареєстроване в 2000 році), яке мало 225,5 га землі, працюючих 30 чоловік, а головою був Горностай В.П.
3. ТОВ «Озіріс», головою якого був Содченко П.П.
У 2009 році усі підприємства об’єднуються в товариство «Шанс» під керівництвом Баранюка О.О.
Землі вказаних підприємств – це орендовані земельні паї жителів села. Предметом діяльності товариств є організація сільськогосподарського виробництва та реалізація продукції та сировини. Майно підприємств становлять орендовані основні та оборотні фонди, а також статутний капітал, утворений на засадах угоди шляхом об’єднання майнових сертифікатів.
В 2002 році головою Пісківської сільської ради було обрано Шефер Павліну Іванівну.
В 2003 році сільською громадою було прийняте рішення про газифікацію села. Було створено громадський комітет з газифікації, членами якого були Мельник Л.Д., Яніцький В.Ф., Некрасова В.І., Потайчук З.Й,, ЖДанюк В.Г., Вербило Н.І., Ступніцький Д.О., Волощук Ю.А., Римарчук Н.Л., Стадник Г.С., Шейгас Д.М. У 2004 році село було газифіковане коштами його жителів.
У 2009 році приміщення старої шкільної бібліотеки було переобладнане під дитячий садок «Джерельце». На даний час його відвідує 24 дитини.
МІКРОТОПОНІМИ
Лясів – вулиця, на якій завжди було багато лавок. У вільний час на них сиділи жінки і „точили ляси”. Багато вулиць названі за прізвищами людей, які на них проживали – Рибаки, Кравці, Мельники, Горкавчуки. Всі назви неофіційні.
У 1880-1881 рр. в селі Піски вперше було відкрито школу. Це була церковно-приходська школа, розміщена в одній кімнаті, де навчалися декілька дітей селян в 1, 2, 3 класах. Наставником школи був піп. В 1896 році в школу прислали першого вчителя, який не мав відповідної освіти. Контроль за школою здійснював піп.
В 1909 році в школу приїхав учитель Паливода Захар Трохимович, який мав освіту вчительської семінарії. На місці, де стояла школа, було вирішено збудувати церкву, і тому в цьому ж році будинок школи було знесено. З решток старого будинку було збудовано школу ще тіснішу за попередню. Вчитель Паливода З.Т. не мирився з настановами попа і в 1913 році залишив школу. В 1914 році на кошти селян збудували нову школу, в якій було вже 3 кімнати. Кількість дітей, які навчалися, до 1917 року не перевищувала 40 чоловік, що становило 8-12 % усіх дітей села.
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі почала діяти початкова 4-річна школа, яка охопила навчанням усіх дітей села. Першими пісківчанами, які здобули педагогічну освіту, були Мельник Григорій Талимонович та Стефанович Григорій Петрович. Перед школою в перші роки радянської влади постало завдання ліквідації неписьменності. Виконували це завдання вчителі початкової школи та актив села.
У 1931 році початкову школу було реорганізовано у неповну середню школу. Першим директором цієї школи був Ткаченко Трохим Трохимович. В цьому ж році була створена перша піонерська організація. Першим старшим вожатим був Бабич Андрій Родіонович.
В 1934 році був перший випуск 7 – го класу. Кількість дітей в школі росла, тому школі було передано будинок хати-читальні, де розмістились старші класи. В передвоєнні роки директором був Шейгас Ілля Іванович.
В роки війни будівлі школи були зруйновані фашистами. Навчання в школі припинилося до 15 січня 1944 року. Директор школи залишився в селі для підпільної роботи, а пізніше з групою своїх вихованців Мельник Н.С., Волощуком В., Шейгасом І.А., Довгалюком В., Шейгасом Д., Костенком П. пішов у партизанський загін. Загинув він під час виконання бойового завдання у білоруських лісах.
В перші дні після визволення села діти знову сіли за парти. Школу розмістили в пристосованому колгоспному приміщенні.
З 1955 року директором школи став Хабчук Олександр Михайлович. За його ініціативою в селі було відкрито середню школу. Нове приміщення школи побудоване в 1967 році.
В кінці 80-х на початку 90-х рр. нове приміщення не вміщувало усіх учнів, тому для навчання дітей використовувався панський будинок та старе приміщення шкільної бібліотеки. Також учні навчалися в приміщенні дитячого садочку, де для початкових класів було пристосовано перший поверх.
На території села Піски вже багато років функціонує сільська бібліотека. Історія її починається з січня 1924 року, коли в селі було засновано хату-читальню. Хата-читальня відносилась до ГУМу політосвітнього осередку в організаційному та відчитному відношенні. Відповідальним за установу був Шкроба Оксень Омелянович (хлібороб, безпартійний, загальна освіта – хатня).
Поставлене завдання – ліквідація неграмотності. Станом на 1925 рік хата-читальня налічувала 103 читачі. З них вищу освіту мали 2-є, середню освіту -5, неписемними було теж 5, а 91 чоловік мали нижчу освіту.
В 1925 році було прочитано 15 лекцій, поставлено 13 вистав.
В хаті-читальні діяли гуртки: читацький, політичний, науковий, драматичний, літературний.
Організатори виписували газети «Радянське село» та «Сільська правда».
Після Шкроби О.О. бібліотекарем був Скоропацький Анатолій Нікіфорович. Він брав участь у будівництві нового будинку культури у 1958-1959 рр. та облаштував на другому поверсі будівлі нову бібліотеку.
З приміщення старої хати-читальні були перевезені книги. Колгосп закупив нові меблі, найняв художника для оформлення приміщення. Відомо, що нова бібліотека була прикрашена портретами письменників, проте до нашого часу вони не збереглися.
В 1964 році Скоропадський А. Н. звільнився з посади бібліотекаря і влаштувався на роботу до відділу кадрів Міжколгоспного плодоконсервного заводу ст. Станишівка Житомирського району.
Будівля нового Будинку культури
З 1964 року бібліотекарем була Солопій Марія Іванівна (04.08.1935 – 26.09.2004) На фото – зліва.
Марія Іванівна народилася в м. Андрушівка Житомирської області. В 1957 році закінчила Львівський культосвітній технікум (клубний відділ). Після закінчення технікуму працювала з 1957 по 1960 рр. директором Горокського районного будинку культури Львівської області. Також була 3-м секретарем райкому ЛКСМУ.
В 1960 р. вступила на заочний відділ Київського філіалу Харківського інституту культури, який закінчила в 1965 році.
В зв’язку з цим направлена в Житомирську область на посаду завідуючого клубом с. Скоморохи, яку зайняла з 27.05.1960р.
З 01.03.1961 р. переведена на посаду завідуючого будинком культури с. Піски, який з 24.01.1963р. став називатися районним будинком культури Житомирського району.
20.08.1964 року переведена на посаду завідуючого бібліотекою с. Піски. 01.07.1966 звільнена з займаної посади в зв’язку з переведенням в Житомирську обласну науково-технічну бібліотеку, в якій і пропрацювала на різних посадах до самої смерті у 2004 році.
Людина, яка наступною займала посаду бібліотекаря Пісківської сільської бібліотеки, присвятила їй 40 років свого життя.
Некрасова Валентина Іванівна (28.02.1942 – 19.06.2012) після закінчення Пісківської середньо-освітньої школи працювала в Будинку культури хореографом та піонер-вожатою в с. Ліщин.
З 23.09.1968р. по 22.03.2003р. займала посаду бібліотекаря Пісківської сільської бібліотеки. В 1975 році вступила до Житомирського культурно-освітнього училища, яке закінчила в 1977р за спеціальністю «Бібліотекар середньої кваліфікації».
Валентина Іванівна ставилася до своїх обов’язків з великою відповідальністю, старанно зберігала книжкові фонди, завжди була уважною з читачами. З цієї посади вона пішла на заслужений відпочинок.
Сучасний стан сільської бібліотеки
Книжковий фонд налічує 18335 примірників літератури загальною вартістю 29591 грн.
Бібліотека обслуговує 600 читачів. Це жителі с. Піски, с. Млинище, с. Бистри, с. Скоморохи, смт. Озерне, м. Житомира.
За рік бібліотека видає читачам 12000 книг та періодичних видань.
Книги, що поповнюють фонд сільської бібліотеки, надходять з районної бібліотеки. Також часто фонд поповнюється книгами, подарованими читачами. Бібліотека передплачує періодичні видання, зокрема «Барвінок», «Жасмін», «Журавлик» та ін.
Протягом року тут проводяться масові заходи, присвячені важливим подіям в житті нашої держави, трудовому та патріотичному вихованню, морально-естетичним проблемам сьогодення з метою популяризації художньої літератури та мистецтва, ознайомлення читачів з творчістю письменників рідного краю.
Одним із дієвих напрямків роботи є організація дозвілля мешканців села, створення умов для розвитку творчих здібностей маленьких читачів.
В бібліотеці постійно організовується виставка дитячих робіт та малюнків.
Також в приміщенні сільської бібліотеки проводяться зустрічі та засідання ветеранської ради с. Піски. Голова ветеранської ради – Муляр Михайло Іванович.
З березня 2009 року і по даний час посаду бібліотекаря займає Стадник Галина Сергіївна.
Приміщення Пісківського клубу було побудоване у 1958-1959 рр.
Першим його завідуючим був Бабич Павло Максимович.
Павло Максимович народився в селі Піски 07.01.1933 року. У 1950 році закінчив Пісківську семирічну школу, а в 1953 – 10 класів Левківської середньої школи. 1954 року призваний до армії. Після 3-х років служби повернувся в рідне село, де і працював завідуючим нового клубу.
З 1961 по 1988 рр. працював вчителем музики в Левкові, звідки й пішов на заслужений відпочинок. З 1988 по 2001 рр. працював у рідному колгоспі бригадиром дорожньої бригади та директором хмелесушки.
На даний час директором Будинку культури с. Піски є Мельник Юлія Олександрівна.
Юлія Олександрівна народилася 15.02.1967 року, закінчила Пісківську середню школу та в 1984 році вступила до Житомирського технікуму радянської торгівлі, закінчила його та навіть певний час працювала за спеціальністю, але бажання творчої цікавої роботи повернуло її до рідного села. У 1991 році посіла посаду художнього керівника БК с. Піски. Згодом з відзнакою закінчила Житомирське училище культури. За самовіддану працю була неодноразово нагороджена грамотами та дипломами, а також державною відзнакою Президента України Віктора Федоровича Януковича, а саме ювілейною медаллю за багаторічну роботу з нагоди 20-тиріччя Незалежності України.
Під керівництвом Мельник Ю.О. та художнього керівника Мамчур Т.І. пісківський хореографічний колектив «Вікторія» у 2012 році отримав звання «Зразкового». В БК працюють гуртки: драматичний, «Умілі ручки», вокалу та декламаторського мистецтва.
Юлія Олександрівна зуміла організувати для пісківської молоді найкращу та найсучаснішу дискотеку в районі.
Завдяки директору БК відроджуються та відзначаються українські народні свята Івана Купала, Андрія, Миколая та багато інших. Їх із задоволенням відвідують і святкують разом жителі села Піски.
Пісківський театральний колектив «Веселкові барви» є постійним організатором свят до дня дітей-інвалідів у місті Житомирі. А учасники драматичного і танцювального гуртків є шефами Денишівського дитячого будинку, вихованці якого з нетерпінням очікують їхніх виступів.
Пісківський БК неодноразово був визнаний кращим у районі завдяки наполегливій праці директора Мельник Ю.О. та художнього керівника Мамчур Т.І.
В