Герої не вмирають... Річниця вшанування загиблого учасника ООС (АТО) Гончаренко Ігоря Андрійовича
01 листопада 2019 року о 12.00 год на кладовищі в с.Станишівка відбудуться поминальні заходи річниці загибелі учасника ООС (АТО) - Гончаренко Ігоря Андрійовича.
Запрошуємо прийняти участь у даному заході.
Гончаренко Ігор Андрійович, народився 05 березня 1994 року у м.Житомирі. У 2000 році пішов навчатися до 1-го класу загальноосвітньої школи №20 м.Житомир. Після закінчення школи продовжив навчатися у Житомирському вищому професійному училищі будівництва та дизайну. У 2014 році призвали на строкову службу до лав Збройних Сил України. У 2016 році підписав контракт та був призначений на посаду стрілець-помічник гранатометника військової частини А2167 8-ї роти 72-ї механізованої бригади . Неодноразово брав участь в антиртерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті суверенітету та територіальної цілісності України.
Загинув 1 листопада 2018 року в районі селища міського типу Зайцеве Бахмутського району Донецької області від смертельного поранення, якого він зазнав внаслідок обстрілу нашого опорного пункту з великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї.
Жінко,чого Ви плачете?...
Ваш син – Герой...
Ви що – не бачите...
Ще цей хлопчина. І он той...
Героєм був мені завжди...
з тих пір, коли почав іти...
з тих пір, коли сказав він «мама»...
я так раділа...так ридала...
Від щастя сльози проливала...
так, ніби знала…ніби відчувала...
я так його тримала...так оберігала...
та все ж пішов...за іншу битись маму...
мені ж залишив вічну рану...
А я дзвонила, кажу: «Сину,
іди додому, бо там гинуть...»
А він: «Неправда...тут все мирно...»
Мені від того було дивно...
І я його чекала...так чекала...
він вернеться…я вірила...я знала...
І він приїхав не колись…а нині...
виходжу я...дивлюсь...
моє дитя у домовині...
«Як справи, синку? Ну кажи, як справи?..
Чого мовчиш... Не хочеш подивитися на маму?
Відкрий же очі...вставай...ти хочеш так лежати?
Втомився, певно...вирішив поспати...
Боже...я тебе укрию...ти ж такий холодний...
живіт запав...напевно, ще й голодний...
ходи, я вже на стіл накрила...
Ходи, тебе чекає вся родина»...
А люди кажуть, що здуріла...
що мертву так трясу дитину...
Та що ті люди...що вони там знають...
Мій син – Герой...
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ...
Христина Полянська
Виконком Станишівської сільської ради
